Надання закладом охорони здоров'я інформації органам державної влади: правові підстави

Марущак А.І., кандидат юридичних наук, доцент

Органам державної влади України дозволено лише те, що передбачено законом як загалом у їх діяльності, так і зокрема при проведенні перевірок контролюючими, наглядовими і правоохоронними органами суб’єктів підприємницької діяльності – заклади охорони здоров'я, і на випадки витребування від закладів охорони здоров'я тієї чи іншої інформації та її матеріальних носіїв тощо. Необхідність отримання інформації цілком зрозуміло обґрунтовується функціями держави забезпечувати правопорядок, захищати інтереси громадян, юридичних осіб, суспільства і самої держави від протиправних посягань тощо. Таким чином, органи державної влади реалізують свої законодавчо обґрунтовані інформаційні потреби.

Повноваження органів державної влади на отримання інформації має бути передбачене виключно законом. Звичайно, таке повноваження може детально регламентуватися і деталізуватися у підзаконному нормативно-правовому акті. Хоча у такому випадку заклади охорони здоров'я мають право впливати на дотримання принципу законності прийняття подібного акта через механізм регуляторної діяльності, встановлений Законом України «Про основи державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності».

З іншої сторони законодавство України містить гарантії захисту інтересів закладів охорони здоров'я під час перевірок і, зокрема, у ході витребування органами державної влади інформації чи документів, які належать закладам охорони здоров'я.

У даній статті розкриємо:

1) окремі правові підстави для отримання органами державної влади інформації від закладів охорони здоров'я ;

2) рекомендації для закладів охорони здоров'я, обґрунтовані чинним законодавством, щодо задоволення законних чи незадоволення протиправних вимог представників органів державної влади щодо надання інформації.

Отримання органами державної влади інформації або її матеріальних носіїв від закладів охорони здоров'я, як правило, можлива межах таких законодавчо передбачених форм діяльності:

• під час проведення перевірок у межах наданих їм на те повноважень;

• у ході здійснення оперативно-розшукової діяльності;

• під час дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства і правосуддя.

Правову основу для означених вище дій контролюючих органів складають законодавчі акти, що визначають правовий статус відповідних органів. Такими є, наприклад, Закони України «Про державну податкову службу в Україні», «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» тощо. Крім того, підстави для проведення перевірок включені в Закони України «Про захист прав споживачів», «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», у Кримінально-процесуальний кодекс України й інші нормативно-правові акти.

Розглянемо правовий режим проведення перевірок контролюючими органами.

ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕВІРОК

Прогресивні нормативи, ефективні, насамперед, для захисту інтересів підприємця, як зазначалося у попередній статті, заклав Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі — Закон про перевірки) від 5 квітня 2007 року. Стаття 5 Закону про перевірки визначає, що орган державного нагляду (контролю) визначає у віднесеній до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності. Однак, на момент написання статті затвердженими постановою Кабінету Міністрів України були лише декілька подібних критеріїв. Критерії актуальні для проведення планових перевірок і якщо вони не прийняті, то перевіряти ЗОЗ мають лише один раз на 5 років.

Що стосується проведення позапланових заходів, то ЗОЗ повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа. Крім того, важливо пам’ятати, що перевіряючий без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) ЗОЗ.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості:

• дату складення акта;

• тип заходу (плановий або позаплановий);

• вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);

• предмет державного нагляду (контролю);

• найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім’я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід;

• найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи — підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб’єктом господарювання, а в разі невиконання — детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб’єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб’єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід’ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб’єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий — зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Закон про перевірки визначає наступні права органів державного нагляду (контролю) у межах повноважень, передбачених законом (конкретних для кожного органу), під час здійснення державного нагляду (контролю):

• вимагати від суб’єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства;

• вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю);

• відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;

• надавати (надсилати) суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків;

• накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом.

Органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов’язані:

• повно, об’єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом;

• дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб’єктами господарювання;

• не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо це не загрожує життю та здоров’ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж;

• забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці суб’єкта господарювання, що стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного нагляду (контролю);

• ознайомити керівника суб’єкта господарювання або його заступника, або уповноважену ним особу з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені Законом про перевірки;

• надавати суб’єкту господарювання консультаційну допомогу щодо здійснення державного нагляду (контролю).

Протягом, як мінімум 2008 року, будуть діяти положення Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (оскільки дані органи виведені із під сфери дії закону про перевірки на 2008 рік), відповідно до яких органи державної податкової служби мають право:

• одержувати в платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок і стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби;

• запрошувати платників податків або їхніх представників для перевірки правильності нарахування і своєчасності сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) такими платниками податків;

• одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України і комерційних банків у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність», довідки і (або) копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду — про обсяг і обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлений термін валютного виторгу від суб’єктів підприємницької діяльності;

• одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб — платників податків і зборів (обов’язкових платежів) від платників податків, а також Національного банку України і його установ…;

• при проведенні перевірок вилучати в підприємств, установ і організацій копії фінансово-господарських і бухгалтерських документів, що свідчать про утаювання (заниження) об’єктів оподатковування, несплату податків і зборів (обов’язкових платежів), а при проведенні арешту активів платника податків на підставі рішення суду — вилучати оригінали первинних фінансово-господарських і бухгалтерських документів зі складанням опису, що скріплюється підписами представника органа державної податкової служби і платника податків, і залишенням копій таких документів платнику податків. Забороняється вилучення в суб’єктів господарської діяльності документів, що не підтверджують факти порушення законів України про оподатковування.

Закон про перевірки визначає, що суб’єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов’язаний:

• допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого Законом про перевірки;

• виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства;

• надавати документи, зразки продукції, пояснення, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;

• одержувати примірник припису або акта органу державного нагляду (контролю) за результатами проведеного планового чи позапланового заходу.

Відповідно до п. 7 Указу Президента України від 23 липня 1998 року №817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» всім підприємствам рекомендовано вести журнали реєстрації перевірок. Форма таких журналів затверджена Наказом Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 10.08.98р. №18.

НАДАННЯ (ОДЕРЖАННЯ) ІНФОРМАЦІЇ ТА ЇЇ НОСІЇЇВ ДЛЯ ЦІЛЕЙ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Співробітникам підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» при наявності передбачених зазначеним законом підстав надається право:

• опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу;

• знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації;

• отримувати від юридичних та фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, які готуються або вчинені, та загрозу безпеці суспільства і держави.

Найбільш цікавим є питання зняття інформації з каналів зв’язку, або застосування інших технічних засобів отримання інформації. Відповідно до статті 31 Конституції України кожному гарантується таємниця телефонних розмов. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. Це положення Основного Закону України деталізується у Кримінально-процесуальному кодексі України (статті 14-1, 187), законах України «Про оперативно-розшукову діяльність» (пункт 9 частини першої, частина друга та третя статті 8, частина чотирнадцята статті 9), «Про боротьбу з тероризмом» (частина перша статті 5), «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» (підпункт «г» статті 5, стаття 8), «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (підпункт «в» частини 1 статті 7, стаття 10).

Відповідно до вимог частини другої статті 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за телефонними розмовами проводяться за рішенням суду, прийняте за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про його відмову в ньому визначені особи повідомляють прокуратуру протягом доби. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві.

Зрозуміло, що такий механізм отримання інформації про діяльність закладів охорони здоров'я є негласним і можливостей йому протидіяти фактично немає.

ДІЗНАННЯ, ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО І ПРАВОСУДДЯ ЯК ПІДСТАВИ ДЛЯ НАДАННЯ ІНФОРМАЦІЇ І ЇЇ НОСІЇВ

Законодавство України містить підстави для отримання інформації правоохоронними органами від закладів охорони здоров'я. Так, Закон України «Про міліцію» визначає права міліції щодо отримання інформації:

• одержувати безперешкодно і безкоштовно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й об’єднань громадян на письмовий запит відомості (у тому числі і такі, що складають комерційну і банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції. Одержання від банків інформації, що містить банківську таємницю, здійснюється в порядку й обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

• за рішенням суду в присутності понятих і керівників підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, щодо яких проводиться перевірка, вимагати і вилучати оригінали документів, що свідчать про правопорушення,

• вивчати документи, що свідчать про правопорушення, за рахунок відповідного органа міліції робити з них копії з залишенням особам, щодо яких проводиться перевірка, описів документів, з яких виготовлені копії.

Законом України «Про прокуратуру» встановлено, що статистична та інша інформація або їх копії, необхідні для здійснення прокурорського нагляду чи розслідування, видаються на вимогу прокурора або слідчого безкоштовно.

При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право доступу до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію.

Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК України) визначає підстави для проведення обшуку та порядок надання згоди на його проведення (стаття 177). Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.

Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.

Джерела інформації можуть вилучатися у межах кримінально-процесуального заходу виїмки. Виїмка проводиться у випадках, коли є точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці.

Виїмка проводиться за вмотивованою постановою слідчого. Виїмка документів, що становлять державну та/або банківську таємницю, проводиться тільки за вмотивованою постановою судді і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи.

Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи, а також виїмка документа виконавчого провадження проводиться лише за вмотивованою постановою судді.

Стаття 179 КПК України визначає, що посадові особи і громадяни не мають права відмовлятися пред’явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий під час обшуку і виїмки. Видача і огляд документів, що містять дані, які становлять державну та/або банківську таємницю, провадяться з додержанням існуючих правил, що забезпечують охорону державної та/або банківської таємниці.

Обшук і виїмка провадяться в присутності двох понятих. Обшук і виїмка в приміщеннях, що їх займають підприємства, установи і організації, провадяться в присутності їх представників.

Перед обшуком або виїмкою слідчий пред’являє постанову представникові підприємства, де проводиться обшук або виїмка, і пропонує видати зазначені в постанові предмети або документи. У разі відмови виконати його вимоги слідчий проводить обшук або виїмку в примусовому порядку.

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів.

Слідчий має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час обшуку або виїмки увійшли в це приміщення, виходити з приміщення і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки. В необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в проведенні обшуку працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів.

КПК України передбачає також можливість проведення обшуку особи та виїмки у неї предметів і документів. Обшук особи або виїмка у неї предметів і документів провадяться в такому ж порядку, який описаний вище.

Обшук особи та виїмка у неї предметів і документів можуть бути проведені без постанови у таких випадках:

1) при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину;

2) при затриманні підозрюваного;

3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту;

4) за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка знаходиться в приміщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, які мають значення для встановлення істини в справі.

КПК України передбачає можливість вилучення предметів і документів. При обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення для справи. Предмети і документи, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи.

Усі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред’явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису з зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак.

КПК України також передбачає можливість проведення огляду і виїмки кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку. Огляд кореспонденції проводиться за рішенням суду в установі зв’язку (а не на підприємстві) з участю понятих із числа службовців цієї установи, а при необхідності — і з участю спеціаліста. У присутності зазначених осіб слідчий відкриває і оглядає затриману кореспонденцію. У разі виявлення документів чи предметів, що мають доказове значення, слідчий проводить виїмку відповідної кореспонденції або обмежується зняттям копій з відповідних відправлень. При відсутності документів чи предметів, що мають доказове значення, слідчий дає вказівку про вручення оглянутої кореспонденції або про її затримання до визначеного ним терміну.

Про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол у двох примірниках. В протоколі зазначаються: підстави для обшуку або виїмки; приміщення чи інше місце, в якому було проведено обшук або виїмку; особа, у якої проведено обшук або виїмку; дії слідчого і результати обшуку або виїмки. Щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і при яких обставинах він був виявлений. В протокол обшуку або виїмки заносяться всі заяви і зауваження присутніх під час обшуку або виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, у якої проводився обшук або виїмка, та запрошені особи, що були присутні.

При проведенні обшуку або виїмки на підприємстві другий примірник протоколу і опису вручається представникові закладу охорони здоров'я.